Хто кому поступається: дорожній етикет для роботів

Автономний рух НРК зазвичай обговорюють у контексті навігації, обходу перешкод, картографування місцевості. Але є одна тема, яка поки якось випадає з обговорень. Що відбувається, коли два НРК зустрічаються на дорозі? Звучить майже як початок анекдоту. Але давайте подумаємо серйозно.

Зустріч на дорозі

Уявіть: вузька ґрунтовка десь у сірій зоні. Назустріч один одному рухаються два НРК. Один везе боєприпаси на позицію. Другий повертається порожнім на базу. Хто поступається?
Інтуїтивно здається: порожній поступається завантаженому. Логічно. Але додамо третього учасника — медивак з пораненим. Тепер картина змінюється. А якщо на вузькій доріжці зійшлися одразу троє, і один із них — стрілецька платформа з турелю, якій критично важливо утримувати позицію обстрілу?

Раптово виявляється, що завдання "роз'їхатися" — це не завдання геометрії. Це завдання пріоритетів. А пріоритети в бойовій обстановці — річ нетривіальна і контекстно залежна.

Звідки машина знає, хто перед нею?

Ось де починається найцікавіше. НРК потрібно не просто поступитися дорогою — йому потрібно спочатку зрозуміти, кому саме він поступається. І бажано швидко.

Візуальна ідентифікація? Теоретично можлива, але ненадійна: бруд, дим, ракурс, ніч.

Тут напрошується аналог авіаційного транспондера. В авіації транспондер — це пристрій, який автоматично відповідає на запит: "хто ти, де ти, що везеш". Для НРК можна уявити щось подібне: короткий зашифрований сигнал, який машина надсилає в ближній зоні. У ньому — тип платформи, поточне завдання, пріоритет місії. Отримав сигнал від зустрічного — порівняв пріоритети — прийняв рішення.

Але і тут не все просто. Що якщо зустрічний НРК не відповідає? Або відповідає, але на незнайомому протоколі? Це вже не технічний збій — це потенційно противник. І алгоритм поведінки в цьому випадку — зовсім інша розмова.

А якщо перед НРК — людина?

Окремий випадок, коли на тій самій дорозі опиняється не інший НРК, а людина або пілотована машина. Тут пріоритет інтуїтивно очевидний: живий учасник важливіший. Але механізм ідентифікації — ні. НРК має надійно відрізнити пішохода від перешкоди, цивільний автомобіль від покинутої техніки, і зробити це швидко, в умовах поганої видимості та стресу на лінії. А це вже завдання зовсім іншого рівня і тема для окремої розмови.

Навіщо думати про це зараз?

НРК у зонах бойових дій — вже не фантастика і не експеримент. Їх стає більше, і рано чи пізно вони почнуть зустрічатися на одних і тих самих дорогах достатньо регулярно, щоб "розберуться якось" перестало бути прийнятною відповіддю.

Хороша новина: щоб думати про це, не обов'язково мати доступ до засекречених розробок. Достатньо поставити правильні запитання. Наприклад, ті, що вище.
А як би ви вирішили завдання пріоритетів і що робити із мовчазним зустрічним?